Створення Громадської організації «Спілка геологів України» було закономірним, а не випадковим явищем з огляду на роль і місце геології в Україні. Фактично організація успадкувала й розвинула величезний потенціал геологічної галузі України, що формувався протягом століть. Без знання історії галузі неможливо усвідомити, на чому ґрунтувалася успішна діяльність Спілки.
Територія сучасної України на рубежі ХІХ і ХХ століть була поділена між Російською та Австро-Угорською імперіями. Її західна частина, що перебувала у складі Австро-Угорщини, стала центром зародження нафтової промисловості світу. Саме тут, у Львові, 1853 року вперше було створено спосіб перегону нафти і сконструйовано першу гасову лампу (розробники – Ян Зег та Ігнатій Лукасевич, виконав майстер Адам Братковський). Ці винаходи зініціювали справжню «побутову революцію», замінивши свічки й олійні світильники гасовим освітленням помешкань, і одночасно виявили світову потребу в потужній нафтовій промисловості. Пізніше поблизу Борислава розпочалося видобування нафти в промислових масштабах і виникли численні нафтопромисли.
1877 року у Львові за ініціативою І. Лукасевича відбувся I Всесвітній нафтовий конгрес. А у 1882 році, також у Львові, вийшов друком перший у світі фаховий журнал із проблем нафтової промисловості – «Гірник».
Водночас у східній і південній частинах України, які входили до складу Російської імперії, промисловий розвиток відбувався здебільшого на природних ресурсах Криворіжжя та Донбасу. Розвивалися сировинні вугільна, залізорудна, а також металургійна й машинобудівна галузі, було збудовано мережу залізниць. 
Алегоричним образом промислової революції, що відбувалася в цей період, та підземних багатств Донбасу, стала картина відомого художника Віктора Васнецова «Три царівни підземного царства».
Три царівни – Золота, Мідна та Вугільна – ототожнювалися з корисними копалинами Донбасу. Царівни відрізняються за віком: найстарша – Мідна, середня – Золота, наймолодша – Вугільна. Саме в такому порядку людство освоювало природні багатства.
Перша світова війна призвела до розпаду Австро-Угорської та Російської імперій, а Україна отримала можливість для самостійного розвитку. 1916 року було засновано Харківське геологічне товариство, правонаступником якого стала громадська організація «Спілка геологів України» (Спілка, UAG), а у 1918 році організовано Український геологічний комітет (перший директор – В. І. Лучицький). Створення цього комітету стало точкою відліку для формування незалежної української геологічної служби. Однак незабаром Україна була трансформована в Українську РСР та увійшла до складу створеного СРСР. Після цього тривалий час українська геологічна галузь, видобувні і промислові підприємства були інтегровані в єдиний господарський комплекс Радянського Союзу. Хоча в Українській РСР видобувні та геологічні підприємства й мали певну автономність, підпорядковуючись республіканським міністерствам і відомствам, проте фактично були керовані з Москви, де розробляли й затверджували семирічні та п’ятирічні плани розвитку народного господарства, формували державні бюджети Радянського Союзу і союзних республік. Деякі підприємства, що займалися стратегічними для СРСР напрямами (родовища радіоактивних елементів), підпорядковувалися безпосередньо Москві (об’єднання «Кіровгеологія», м. Київ). Геологічна наука зосереджувалася в державних галузевих науково-дослідних інститутах, інститутах Академії наук УРСР, вищих навчальних закладах. Усі підприємства, установи й заклади перебували лише в державній власності, а їхнє фінансування в умовах так званої планової економіки відбувалося централізовано.
Така структура мала певні переваги у вивченні надр, оскільки передбачала суворе дотримання етапності і стадійності у проведенні геологорозвідувальних робіт. Завдяки цьому на всій території Української РСР було проведено поаркушне геологічне картування масштабу 1:200 000, а в межах Українського щита, Донецького басейну, Карпат і Гірського Криму – масштабу 1:50 000–1:25 000; проведено пошукові й геологорозвідувальні роботи, відкрито і розвідано велику кількість родовищ різноманітних корисних копалин, запаси яких внесено у державний баланс.
Важливим результатом геологічного вивчення стало виявлення нафтогазоносності Дніпровсько-Донецької западини 1936 року (Ф. О. Лисенко), яке поклало початок відкриттю великих родовищ нафти й газу після Другої світової війни. 1950 року тут було відкрито одне з найбільших у Європі Шебелинське газоконденсатне родовище (початкові запаси газу – 650 млрд куб. м). Після введення в розроблення цього та інших родовищ у 1975 році річне видобування досягло історичного максимуму – 68 млрд куб. м. Будівництво великих нафтогазотранспортних мереж, що проходили українською територією, нафтопроводу «Дружба», газопроводів «Союз», «Прогрес», «Уренгой – Помари – Ужгород», системи підземних сховищ газу (ПСГ) зробило Україну великою транзитною державою, зумовило створення газопроводів місцевого значення та здійснення подальшої масштабної газифікації країни. Ці події були унікальними й епохальними не тільки для України, а і для всього колишнього Радянського Союзу та Європи. Саме з території України здійснено перші у світі міждержавні постачання природного газу: у 1945 році розпочато постачання з Дашавського та Опарського газових родовищ до Польщі.
На кінець ХХ століття в Україні було відкрито понад 8 тисяч родовищ 97 видів корисних копалин. Це стало можливим завдяки діяльності державних геологорозвідувальних підприємств, заводів із виробництва приладів та обладнання, наукових і науково-дослідних інститутів, вищих та середніх навчальних закладів. Тисячі українських фахівців працювали в країнах Африки, Азії, Латинської Америки.
Натомість планова економіка, що базувалася на державній формі власності, виявилася неефективною та негативно впливала на довкілля. Гонитва за виконанням планових показників призводила до зниження якості й ефективності геологорозвідувальних робіт, невиправданих витрат. Варто згадати, що під час буріння основну увагу зосереджували не на його якості та геологічних результатах, а на кількості пробурених погонних метрів, які мали відповідати плановим показникам. Це також стосувалося інших видів геологорозвідувальних робіт, скажімо, сейсморозвідки.
Екологічні наслідки, що виникали під час проведення геологорозвідувальних робіт та експлуатації родовищ корисних копалин, радянське керівництво не брало до уваги або майже повністю ігнорувало. Варто згадати зокрема про підземні ядерні вибухи, які було застосовано під час ліквідації відкритого фонтану на Західно-Хрестищенському газоконденсатному родовищі 1972 року (Харківська область) і для запобігання викидам метану на вугільній шахті «Юнком» у Донецькому басейні 1979 року (Донецька область). До важких екологічних наслідків призвело видобування сірки методом підземного виплавлення на Роздольському родовищі у Прикарпатті. Відбувалося неконтрольоване забруднення ґрунтів і ґрунтових вод нафтопродуктами в районах розміщення військових об’єктів (міста Біла Церква, Узин, Прилуки, Полтава, Миколаїв) аж до формування техногенних родовищ. Гігантські відвали кар’єрів, терикони Донецького і Львівсько-Волинського кам’яновугільних басейнів залишилися своєрідними пам’ятниками радянській добі та плановій економіці.
Неефективність планової економіки Радянського Союзу та союзних республік змусила союзне керівництво розпочати економічні реформи, проте це було зроблено запізно й половинчасто. До того ж 1986 року сталася аварія на Чорнобильській АЕС, яка засвідчила нежиттєздатність централізованої системи господарювання. Невдала спроба «перебудови» призвела до економічного колапсу, що стало поштовхом до розпаду Радянського Союзу й відновлення самостійних держав, зокрема, України. У молодій українській державі почався болісний перехід від планової до ринкової економіки. Бюджетне фінансування було різко скорочено, зупинялися підприємства геологорозвідки, а заводи, що виготовляли устаткування для галузі, втрачали замовлення, без роботи залишилися тисячі висококваліфікованих спеціалістів.
Найзагрозливішими тенденціями виявилися розпад виробничих колективів, руйнація потужних виробничих і наукових шкіл. Унаслідок скорочення геологорозвідувальних робіт знизилося власне видобування корисних копалин, більш очевидною стала енергетична залежність України від Російської Федерації. Застарілі основні фонди та конструкторські розробки, висока енергозатратність промислових підприємств і низька якість продукції, що не мала попиту на закордонних ринках, – усе це призвело до того, що значна кількість промислових підприємств опинилися на грані банкрутства. Єдиним виходом із цієї ситуації стала приватизація колишніх державних підприємств і створення підприємств із недержавною формою власності. Кінець 1990-х років був, очевидно, найсприятливішим періодом для новітніх змін.
Саме в цей час в місті Києві, 23 лютого 2000 року, була створена та зареєстрована в Міністерстві юстиції України всеукраїнська громадська організація «Спілка геологів України», яка вважає себе правонаступницею Харківського геологічного товариства, створеного в 1916 році.